Багато разів людина не може досягти успіху не тому, що їй бракує здібностей, і не тому, що їй не щастить, а саме через батьків.

Ця фраза звучить жорстко, але вона настільки правдива, що аж боляче.

Коли мені було трохи за двадцять, я ще працював у держструктурі та отримував зарплату в 3000 гривень.

Тоді біткоїн коштував лише декілька сотень, я читав на форумах, як люди обговорюють “децентралізацію”, “революцію цифрових валют”, і відчував всередині інтуїцію — це шанс, можливо, це роздоріжжя долі.

Я думав про звільнення, думав про кредит, навіть хотів ризикнути всім. Але коли батьки дізналися, вони ридали навзрид.

Вони казали, що це шахрайство, казали: “Людина має жити спокійно”, казали: “Залізна миска — це святе”, казали: “Не займайся дурницями”.

Для них так звана “стабільність” важливіша за будь-яку мрію. Тож я відступив, продовжував ходити на роботу, отримував мізерну зарплату і спостерігав, як той біткоїн з декількох сотень виріс до десятків тисяч, сотень тисяч.

Тільки тоді я зрозумів — багато хто все життя не програє іншим, а просто програє в свідомості своїх батьків.

Зараз батьки постаріли, мають проблеми зі здоров’ям, щомісячні витрати на ліки — десятки тисяч. Я працюю, не покладаючи рук, але бачу, що весь мій стрес, тривога — це ціна за те, що тоді не наважився зробити крок.

Вони все життя захищали мене своїми страхами, але саме ці страхи зруйнували те життя, яке я міг би мати.

Багато хто думає, що “шанобливість” — це слухняність, але справжня шанобливість — це не дозволяти страхам попереднього покоління визначати своє життя.

Досвід батьків був правильний у їхній час, але у сьогоднішньому світі цей досвід став кайданами.

Ми всі любимо батьків, але слід тверезо визнати: іноді вони не хочуть нашого зла, вони просто бояться.

Але якщо ти все життя залишишся зараженим тим страхом, твоє життя на цьому і закінчиться.